САМОПРЕДСТАВНИЦТВО ЮРИДИЧНИХ ОСІБ У СУДІ

Зміни та реформи у нашій державі за останні декілька років торкнулися багатьох сфер суспільного життя та державної влади. Однією з гілок влади, як нам відомо з найулюбленішого курсу наших студентських років «Теорії держави та права», - є судова влада. Реформування даної сфери іде досить цікаво на мій погляд та на краще. Підходячи ближче до теми даної статті, хочу провести паралелі між адвокатською монополією, самопредставництвом юридичних осіб та представництвом.

            Отже, адвокатська монополія … Запроваджена ще у вересні 2016 року, шляхом внесення змін до Основного Закону - Конституції України (далі – Конституція). Така монополія вводиться поетапно за приписами підпункту 11 пункту 16¹ Перехідних положень Конституції, згідно якого представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами:

• у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року;
• у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року;
• у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року;
• представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

            Так, стаття 131² Конституції встановлює, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

            Тож, як ми бачимо Конституція вводить та закріплює адвокатську монополію, але водночас і передбачає можливу наявність винятків.

            Перечитуючи безліч статей на тему адвокатської монополії, мені доводилося зіштовхнутися з досить різними поглядами. Цілком зрозуміло, хто з юристів її підтримує, а хто – ні. Свою думку наведу по тексту даної статті.

            Тож, самопредставництво юридичних осіб у суді… Як було вказано вище Конституцією передбачені можливі «виключення з правил», тобто випадки, коли представником у суді може бути інша особа ніж адвокат. Але, хотілося б дослідити різні випадки самопредставництва юридичних осіб з посиланням на судову практику. Також хочу висвітлити випадки, коли інтереси юридичної особи може представляти «не адвокат», оскільки ця тема також є актуальною і судова практика з цього питання стане у нагоді читачу.

            Положення про самопредставництво юридичних осіб у різних видах судочинства (господарське, адміністративне тощо) не сильно різняться.       

Оскільки більшість спорів за участю юридичних осіб розглядаються господарськими судами, потрібно у першу чергу звернути увагу на положення Господарського процесуального кодексу України з цього питання (далі – ГПК України), а саме на частину 3 статті 56, згідно якої юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Аналогічна норма закріплена частиною 3 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

Частина 3 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ) передбачає, що юридична особа, суб’єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Аналізуючи поняття «самопредставництво юридичної особи», яке розкрите у нормах процесуальних кодексів, можна зрозуміти, що мається на увазі представництво інтересів сторони у справі через керівника або члена виконавчого органу, якого наділено відповідними повноваженнями. Тож, розгляну деякі випадки самопредставництва з посиланням на відповідну судову практику.

Самопредставництво юридичної особи через керівника

Важливо звертати увагу, що за приписами норм процесуального права юридична особа бере участь у справі через свого керівника. Не через бухгалтера, заступника, а саме – через керівника.

Помилку у трактуванні даної норми було допущено відповідачем по справі № 1740/2069/18 - Управлінням Держпраці у Рівненській області під час подання апеляційної скарги на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22.11.2018р., яким було задоволено позов Приватного підприємства «Оптимальне таксі» про визнання протиправним та скасування рішення.

Апеляційну скаргу від імені скаржника було підписано першим заступником начальника управління, який виконував  обов’язки начальника управління Держпраці в Рівненській області поки останній перебував у відрядженні.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2019р. апеляційну скаргу повернуто скаржнику, оскільки «…апеляційну скаргу підписано першим заступником начальника Управління Держпраці у Рівненській області М.В. Нос, однак до апеляційної скарги не додано документи, що підтверджують його повноваження, як першого заступника начальника та право підписувати дану апеляційну скаргу.»

26 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові зазначив, що – «… Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки апеляційного суду не спростовують та є безпідставними, оскільки апеляційна скарга підписана заступником начальника Управління Держпраці у Рівненській області, за правилами ч. 3 статті 55 КАС України самопредставництво юридичної особи здійснюється виключно її керівником або уповноваженим законом, статутом чи положенням членом виконавчого органу, доказів наявності у особи, яка підписала апеляційну скаргу відповідних повноважень суду надано не було, а тому апеляційний суд обґрунтовано повернув апеляційну скаргу.» http://reyestr.court.gov.ua/Review/81479319.

Одна справа підписати документ, що подається до суду, а інша – приймати участь у судових засіданнях, вести судовий процес у відповідністю з нормами процесуального права з дотриманням строків, процесуальних обов’язків та надавати суду свої пояснення. Не кожен керівник зможе виступати перед суддею, або навіть колегією суддів. Такий висновок я роблю вже з власного досвіду. Не поодинокі випадки, коли особа просто має страх виступу, або страх перед судом. Тому самопредставництво у нас закріплено, а от реалізація даного права не всім під силу. Я все ж таки прихильник того, щоб у веденні судового процесу приймав участь або юрист, або адвокат. Для суду це також буде плюсом, оскільки не потрібно зайвий раз пояснювати права та обов’язки учаснику справи, а потім у ході слухання справи коригувати пояснення сторони, якщо вони надаються не по суті спору, або із зайвими емоціями.

Інша справа, звісна річ - якщо керівник юридичної особи має юридичну освіту. Але знову ж таки участь у судовому процесі є досить затратним у часі і не кожен керівник зможе приймати у ньому участь. Потрібно розуміти, що на сьогодні суди досить завантажені великою кількістю справ і досить часто справи слухаються з величезними часовими затримками, тобто не по розкладу – справа може бути призначена на 10 годину, а в дійсності її слухання почнеться о 12 (і це в кращому випадку). Тому такі моменти мають бути враховані під час прийняття рішення про самопредставництво юридичної особи через її керівника. 

Вказівка посадового становища підписанта

            Так, на це також потрібно звернути увагу, оскільки за приписами п. 1 ч. 5 ст. 260 ГПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо, зокрема, апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

            Саме на підставі того, що апеляційна скарга підписана особою без зазначення посади та прізвища ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.12.2018 року у справі № 912/1398/18 її було повернута скаржнику.

            09 квітня 2019 року Верховний Суд у складі Колегії суддів Касаційного господарського суду погодилася з ухвалою апеляційної інстанції. Зокрема, у своїй постанові суд вважав «… за доцільне звернутися до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою…» http://reyestr.court.gov.ua/Review/81112523#

Отже, не вважається формалізмом повернення апеляційної скарги, яка підписана без конкретики інформації про особу, яка поставила на ній свій підпис. Потрібно бути уважними та вказувати посаду особи, підпис, ініціали та прізвище підписанта.

Представництво інтересів юридичної особи членом виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону

            Під час підтвердження повноважень такого представника при долученні до матеріалів справи процесуальних документів за його підписом потрібно бути досить уважним та долучити максимально усі документи, які б засвідчили його повноваження.

І знову ж таки - знання відповідної стадії судового процесу, а також строки подання того чи іншого документу до матеріалів справи, мають велике значення для уникнення втрати часу та тяганин з оскарження того чи іншого рішення суду. Адже кожен такий «маленький прокол», допущений стороною при оформленні повноважень представника може лягти в основу апеляційної скарги опонента, поданої на те чи інше рішення.

            Поняття виконавчого органу товариства надано у ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

            Спір з приводу такого питання виник під час слухання справи № 911/1694/18. Господарським судом Київської області на підставі клопотання Відповідача по справі позовну заяву залишив без розгляду. Позивач не погодився з таким рішенням суду та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, мотивом якої було те, що судом першої інстанції не було досліджено дійсні обставини повноважень представника Відповідача.

            29 листопада 2018 року Північний апеляційний господарський суд своєю постановою задовольнив вимоги апелянта та скасував ухвалу господарського суду Київської області http://reyestr.court.gov.ua/Review/78213278#.

            За обставинами даної справи до відзиву на позовну заяву, яка підписана представником відповідача була надана копія довіреності від 16 серпня 2018 року, яка видана ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» (Відповідачем по справі).

            Під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суд встановив, - «…Як вбачається з даної Довіреності від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Фастівський завод органічних рідин» вона підписана Генеральним директором Панасенком В.В., що діє на підставі Статуту.

В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт зазначає, що відповідно до інформації розміщеної у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, стало відомо про те, що повноваження Генерального директора ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» обмежені: «згідно із статутом діє виключно на підставі рішення Дирекції».

Відповідно до ст. 145 ЦК України, яка кореспондується із ч. 4, 5 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (одноосібний чи колегіальний). Компетенція виконавчого органу товариства, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюється цим Кодексом, іншим законом і Статутом товариства.

Як вбачається із відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Фастівський завод органічних рідин» створено саме колегіальний орган управління.

У відомостях з Єдиного державного реєстру про органи управління відповідача зазначено: Загальні збори учасників, Дирекція, генеральний директор.

…

Зі змісту довіреності, на підставі якої діє представник відповідача, вбачається, що він уповноважений на ведення від імені довірителя справ в судах всіх інстанцій з усіма правами наданими законом позивачу, відповідачу, третій особі, у т.ч. на повне або часткове визнання позову.

Враховуючи те, що Дирекція, згідно із даними Єдиного державного реєстру, є органом управління юридичної особи, а Генеральний директор діє виключно на підставі її рішення, то довіреність від імені відповідача повинна була бути видана Дирекцією або Генеральним директором на підставі рішення Дирекції і докази наявності такого рішення повинні були бути досліджені судом.

За таких обставин відповідачем не забезпечено участь у судовому засіданні уповноваженого представника, а подані ОСОБА_1 заяви та клопотання до Господарського суду Київської області є такими, що не можуть бути взяті до уваги судом, оскільки підписані не уповноваженою особою.»

            Також, суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги копію Витягу з протоколу Загальних зборів учасників ТОВ "Фастівський завод органічних рідин" від 14.07.2018р., що була подана Відповідачем до матеріалів справи разом з відзивом проти апеляційної скарги.

12 лютого 2019 року Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції. Головними аргументами касаційної скарги було те, що неприйняття судом апеляційної інстанції доказів на спростування доводів апеляційної скарги (заявлених вперше за час розгляду спору) фактично обмежує права відповідача на справедливий судовий розгляд, не відповідає принципу верховенства права та судовій практиці Європейського суду з прав людини.

Приймаючи доводи скаржника, колегія суддів вказала, що «…Європейський суд з прав людини також зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті».

Справу було повернуто до Північного апеляційного господарського суду на новий розгляд, але на сьогодні відсутня інформація про результати її перегляду.

Висновок такий – документи, що посвідчують повноваження представника, мають бути подані відразу у суді першої інстанції разом з відповідними процесуальними документами, що підписані представником або безпосередньо суду під час встановлення особи, що буде представляти інтереси сторони у суді. І пакет таких документів має максимально відповідати вимогам законодавства, щоб у подальшому не було негативних наслідків.

Ще в одній справі представника сторони не було допущено до участі у судовому засіданні та суд слухав справу на підставі наявних у ній матеріалів. Про це йшла мова у постанові від 05 вересня 2018 року Київського апеляційного господарського суду по справі №  910/4360/18 за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз-Альянс" про стягнення 27 074,78 грн. http://reyestr.court.gov.ua/Review/76755197#.

За обставинами справи на підтвердження своїх повноважень представник позивача ОСОБА-2 надала суду копії довіреності, протоколу № 4 від 04.05.2018 про створення виконавчого органу товариства, уповноваженого діяти від імені товариства в судах, положення про виконавчий орган, уповноважений діяти від імені товариства в судах, та наказу від 04.05.2018, яким ОСОБА_2 призначено членом виконавчого органу.

Судова колегія надані документи не прийняла, як належний доказ підтвердження повноважень ОСОБА_2 з посиланням на наступне:

«… Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у статуті товариства зазначаються відомості, зокрема, про органи управління товариством, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень.

При цьому, частинами 4, 5 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва. Статутом може бути встановлено, що виконавчий орган товариства є колегіальним, та визначено його кількісний склад. Назвою колегіального виконавчого органу є "дирекція", а його голови - "генеральний директор", якщо статутом не передбачені інші назви…»

Доказів того, що статут товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз-Альянс» містить інформацію про те, що виконавчий орган товариства є колегіальним, суду надано не було.

У зв’язку з цим, судова колегія не прийняла положення про виконавчий орган та наказ про призначення ОСОБА_2 членом виконавчого органу як належний доказ підтвердження її повноважень. Судом також було встановлено, що відповідні зміни до статуту ТОВ «Нафтогаз-Альянс» не вносилися.

Предметом апеляційного оскарження по даній справі була ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви. Згаданою постановою Київського апеляційного господарського суду ухвалу було скасовано. У подальшому наведена постанова суду апеляційної інстанції була переглянута Верховним Судом та скасована постановою від 28 листопада 2018 року, але підставою для її скасування стало порушення норм процесуального права саме в частині скасування ухвали суду першої інстанції. В частині недопуску представника позивача до участі у справі – Верховний Суд порушень не відмітив. Тому, вважаю, хоча постанова Київського апеляційного господарського суду від 05 вересня 2018 року по справі №  910/4360/18 і скасована, але аргументацію щодо неналежності підтвердження повноважень представника сторони прийняти «на озброєння» можна для того, щоб не допускати таких помилок, як допустив позивач по даній справі.

Висновок потрібно зробити наступний – обираючи вид самопредставництва через члена виконавчого органу  необхідним є врахування вимог Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а зокрема положень статті 39.

Щодо належності підтвердження повноважень представника

            Тож, виходячи з вказаного вище важливим моментом у процесуальній формі реалізації повноважень з представництва юридичної особи є належність підтвердження повноважень представника на ту чи іншу процесуальну дію (напр.: підписання та подання апеляційної або касаційної скарги).

            Так, у справі № 904/529/19 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/81880310) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського касаційну скаргу повернув скаржнику - Публічному акціонерному товариству "Південний гірничо-збагачувальний комбінат". В обґрунтування ухвали від 22.05.2019 року суд зазначив «…до касаційної скарги не додано довіреність та докази на підтвердження того, що зазначена особа здійснює адвокатську діяльність та уповноважена представляти інтереси скаржника як адвокат. Суд не приймає доводи представника скаржника про те, що він є акціонером Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" та має право приймати участь в управлінні товариства та представляти його інтереси, оскільки нормами Господарського процесуального кодексу України таке право не передбачено.»

            Знову ж таки – у процесі реалізації права юридичної особи на самопредставництво потрібно чітко слідувати вказівкам норм процесуального права про те, що юридична особа може приймати участь у розгляді справи  через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, а не через акціонера, як у наведеній вище справі.

Представництво у малозначних справах

            Хочу все ж таки торкнутися теми представництва інтересів у суді представниками, які не мають свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, оскільки вважаю, що це питання також може стати у нагоді юридичним особам коли, наприклад, керівник зайнятий більш важливими для діяльності справами, а спір не потребує участі адвоката.

Згідно частини 2 статті 58 ГПК України при розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.

Майже аналогічна норма закріплена у частині 2 статті 60 ЦПК України встановлено, що під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.

За приписами частини 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є:

- справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частина 7 даної статті встановлює, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

            Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб - з 1 січня 2019 року - 1921 гривня (стаття 7).

            Отже, за приписами ГПК України малозначною справою є та, що порушена на підставі позову, ціна якого становить

192 100 гривень = 1921 грн. х 100

            Аналогічна норма закріплена у Цивільному процесуальному кодексі України (далі – ЦПК України), а саме у частині 6 статті 19.

            Відразу зверну увагу на справу № 179/1278/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/81753047), у якій постановою від 08 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції, зазначив «… апеляційну скаргу підписано представником ПАТ КБ «ПриватБанк» Литвиненко О. Л., яка діє на підставі довіреності № 305-К-О від 26 січня 2018 року, проте Литвиненко О. Л. не є адвокатом.

            … Предметом позову в цій справі є вимоги про стягнення 35 312, 94 грн. Тобто ціна позову у справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб …

            … З огляду на викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» як сторона у справі, що віднесена процесуальним законом до малозначних, не позбавлено права на представництво своїх законних інтересів у суді представником, який не є адвокатом, у тому числі і на звернення із апеляційною скаргою, поданою таким представником.»

            Ще один цікавий момент у справах з позовними вимогами немайнового характеру, оскільки по такій категорії спорів не завжди можливо визначити ціну позову. Так сталося під час слухання справи № 628/4448/16-ц за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Харківгаз» (далі - ПАТ «Харківгаз») про відновлення порушеного права, визнання акта незаконним та скасування протоколу. Рішенням Куп`янського міськрайонного суду міста Харкова позов було частково задоволено. Відповідач – ПАТ «Харківгаз» реалізуючи своє право на оскарження рішення суду, звернулося до суду апеляційної інстанції. Але скаргу було повернуто скаржнику з мотивами того, що « … апеляційна скарга подана і підписана особою, яка не має права її підписувати, а також не надано доказів на підтвердження повноважень цієї особи».

            Верховний Суд 15 травня 2019 року, залишаючи ухвалу суду апеляційної інстанції без змін, вказав на те, що – « … Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акта розташовані серед Загальних положень процесуального закону, суд має право віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому за змістом пункту 1 частини шостої цієї статті справи, зазначені в ньому, є малозначними в силу притаманних їм властивостей, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета.

У цій справі позивачем заявлені вимоги немайнового характеру, у зв`язку з чим в ній неможливо визначити ціну позову, а тому справа не може бути віднесена до категорії малозначних на підставі пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Також в матеріалах справи відсутні дані про те, що суди попередніх інстанції віднесли її до категорії малозначних як справу незначної складності на підставі пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги про малозначність цієї справи та можливість у зв`язку з цим подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції не адвокатом.» http://reyestr.court.gov.ua/Review/81877230

            Отже, для реалізації права на представництво інтересів юридичної особи «не адвокатом» необхідним є не лише наявність належним чином підтверджених повноважень представника, а і зокрема віднесення спору до категорії малозначних.

            Ще одна особливість розгляду малозначних справ – це спрощене провадження. Якщо брати господарський процес – це частина 3 ст. 12, а також Глава 10 ГПК України. І звернути увагу потрібно на те, що у такій категорії справ суди досить часто призначають розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання. Чому звертати на це увагу? – тому що, якщо у вас є бажання відстоювати свої права та інтереси у судовому засіданні, то необхідним є подання до суду клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін (стаття 252 ГПК України). Мати на увазі потрібно те, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

• предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

   

• характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

З власного досвіду хочу відмітити, що в основному суди позитивно реагують на такі клопотання та задовольняють їх і тоді слухання справи проходить за участі сторін, кожна з яких може довести до суду свої доводи, міркування та заперечення.

Представництво у справах, що  виникають із трудових спорів

Ще одна категорія справ за приписами ЦПК України, участь у яких адвоката необов’язкова – ті, що виникають у сфері трудових відносин (ч. 2 ст. 60 ЦПК України). Тут також потрібно бути уважними та відстоювати таке своє право, оскільки випадки його обмеження все ж трапляються.  Приклад - Постанова ВС від 15.05.2019 року по справі № 337/2083/17-ц. Предметом касаційного оскарження була ухвала Апеляційного суду Запорізької області від 04 липня 2018 року, якою апеляційну скаргу ПрАТ «Трубний Завод «Трубосталь» на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2018 року повернуто заявнику з мотивів того, що апеляційна скарга подана представником ПрАТ «Трубний Завод «Трубосталь», який діє на підставі довіреності і не є адвокатом. Скасовуючи ухвалу апеляційного суду, колегія Верховного Суду зазначила, - «Предметом позову в цій справі є вимоги роботодавця про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, спричиненої під час виконання трудових обов`язків, отже спір між сторонами виник з трудових відносин.

З огляду на викладене, ПрАТ «Трубний Завод «Трубосталь» не позбавлено права на представництво своїх законних інтересів у суді представником, який не є адвокатом, повноваження якого підтверджуються довіреністю, у тому числі і на звернення із апеляційною скаргою, поданою таким представником.

Повертаючи апеляційну скаргу ПрАТ «Трубний Завод «Трубосталь», суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 19, 60, 356, 357 ЦПК України, що є підставою для скасування оскарженої ухвали та передачі справи на розгляд суду апеляційної інстанції.» http://reyestr.court.gov.ua/Review/81908421.

Судові спори по складності бувають різні і в деяких випадках підписання договору на надання правничої допомоги з адвокатом можливо і не потрібне, бо наприклад товариство має у своєму штаті юриста, який працює більше 10 років і є висококваліфікованим у тих же трудових спорах, а ось свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю не отримав поки що. 

Щодо належності посвідчення документу, що підтверджує повноваження

представника

Також під час подання з апеляційною чи касаційною скаргою копій документів, що підтверджують повноваження представника потрібно звертати увагу на належність їх посвідчення. Так, у справі № 160/7887/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відмітив, що «… під час перевірки копій документів, що підтверджують повноваження представників, на предмет їх відповідності статті 59 КАС України, слід брати до уваги правила засвідчення копій документів, визначені Національним стандартом України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003», затвердженим наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 ороку № 55, Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5, інструкції з діловодства в окремих органах державної влади (місцевого самоврядування) та інші нормативно-правові акти. …». 

Предметом перевірки по даній справі була ухвала Третього апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року, якою було повернуто апеляційну скаргу Відповідача по справі з мотивів того, що додана до апеляційної скарги копія довіреності неналежним чином посвідчена. Верховний Суд погодився з тим, що дійсно копію оформлено не у відповідності з вимогами законодавства. Але ухвала суду апеляційної інстанції все ж була скасована, оскільки у матеріалах справи була належним чином засвідчена копія довіреності на представника і суд повертаючи апеляційну скаргу скаржнику, не уник «зайвого формалізму», не дослідивши матеріали справи http://reyestr.court.gov.ua/Review/81616942.

Як заключення даної статті потрібно відмітити наступне, що юридичні особи на сьогодні наділені правом самопредставництва своїх інтересів у судах. Також у юридичних осіб є можливість представляти свої інтереси у суді через юриста, який є у штаті, але не має свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Приймаючи рішення про те, як саме буде реалізоване право на представництво керівник на мою думку все ж таки має врахувати ряд чинників – це економію свого часу, або того ж представника виконавчого органу, який у товаристві може займати важливу для бізнесу посаду і витрата його часу буде кориснішою, якщо він виконуватиме свої посадові обов’язки, а не ходитиме в суд. Також, потрібно мати на увазі, що адвокат за приписами чинного законодавства зобов’язаний дотримуватися Правил адвокатської етики, згідно яких, зокрема,  під час здійснення професійної діяльності в суді  адвокат повинен бути добропорядним, поводити себе чесно та гідно, стверджуючи повагу до  адвокатської професії. Веду це до того, що все ж таки адвокат забезпечить представництво сторони у суді більш професійно, зважено, а ніж керівник самостійно чи інша особа, яка не має відношення до юриспруденції. Тож, якщо все ж таки буде прийнято рішення про самопредставництво, потрібно врахувати помилки, які висвітлено у даній статті з посиланням на судову практику та не допускати їх. 

Статтю розміщено у виданні «Юрист & Закон», №21 від червня 2019 року.